ФРПГ На форум Мой ПДА
Меню зоны
Вход в зону
Турист



СТАЛКЕР!
Я всегда рад видеть
еще одну живую душу!
Но я нез наю кто ты?



---

Список Сталкеров
У Костра

Добро пожаловать на форум!
Форум
  • S.T.A.L.K.E.R. II (14)
    Последний пост: gromgold
  • Вольные Сталкеры (12)
    Последний пост: FredD
  • Бойня (23)
    Последний пост: FredD
  • У Костра (18)
    Последний пост: FredD
  • Сталкер-нейтрал (67)
    Последний пост: FredD
  • Везляк (1)
    Последний пост: FredD
  • S.V.A.L.K.E.R. бесславные... (15)
    Последний пост: FredD
  • Файлы
    Stalker Shadow Chernobyl
    Дата: 30/07/2018
    Объединённый Пак 2
    Дата: 18/02/2017
    War Groups
    Дата: 08/01/2017
    Call of Misery
    Дата: 08/01/2017
    S.T.A.L.K.E.R. Unpacker 1...
    Дата: 11/07/2014
    Вариант Омега
    Дата: 14/11/2013
    Пользователи
  • Звездочет (Дозор Зоны)
    Постов: 3679 | Репутации: 1098
  • Квартет (Дозор Зоны)
    Постов: 2943 | Репутации: 5279
  • Джагер (Дозор ZONE)
    Постов: 2698 | Репутации: 4045
  • Miami_Killer (Глава группировки)
    Постов: 2127 | Репутации: 973
  • gromgold (Создатель Зоны)
    Постов: 2070 | Репутации: 10202
  • Street (Житель)
    Постов: 1958 | Репутации: 503
  • Пакет (Дозор Зоны)
    Постов: 1731 | Репутации: 892
  • Erron_Black (Дозор Зоны)
    Постов: 1408 | Репутации: 527

  • [ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
    • Страница 1 из 1
    • 1
    Модератор форума: Джагер  
    Форум » Зона отчуждения » ЧАЭС » «Ви випромінюєте велику дозу. До начальства вхід заборонено!
    «Ви випромінюєте велику дозу. До начальства вхід заборонено!
    gromgoldДата: Воскресенье, 23/09/2012, 13:56:50 | Сообщение # 1
    Глава ЧН [Гл.Администратор]
    Группа: Создатель Зоны
    Сообщений: 2070
    Статус:

    За роки служби ветеран інженерних військ Микола Гончарук подолав не одну сотню кілометрів життєвих шляхів. Він пережив чимало радощів та розчарувань, ліквідовував також свого часу і наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. Сьогодні про важкі «ліквідаторські» будні він пригадує з іронією, хоча двадцять шість років тому Чорнобиль залишив у його серці відбиток, який не лікується часом.
    ...Вночі 29 квітня 1986 року полковника Миколу Гончарука, заступника начальника штабу інженерних військ Південно-Західного напрямку зі штабом у Кишиневі, розбудив несподіваний телефонний дзвінок: «У окрузі оголошена тривога. Через кілька хвилин приїде авто, яке відвезе вас на аеродром». Одягнувшись нашвидкоруч, офіцер вирушив на збір. Що могло статись, подумки запитував себе Гончарук, адже за новинами у країні все гаразд? Відповідь він почув лише в автобусі...
    Про масштаби катастрофи на атомній електростанції біля Прип’яті, її наслідки ніхто і не здогадувався, окрім тих, хто вже перебував у зоні лиха. Дорогою до станції страху додавали колони вантажівок з худобою та суцільна відсутність цивільних автівок на автостраді. Лише після прибуття до штабу ліквідації Микола Олександрович усвідомив усю повноту трагедії. Однак впадати у відчай було ніколи, адже у перші тижні після аварії кожна година — на вагу золота.
    — Мені поставили зрозуміле, але водночас непросте завдання — облаштувати земляний вал навколо станції, аби після дощів стічні води не збігали у Прип’ять, — пригадує Гончарук. — А поки з Житомира до Чорнобиля надходила інженерна техніка з військовослужбовцями, я вивчав карту місцевості, радився зі спеціалістами, як краще облаштувати загородження. Наснаги додавав і начальник інженерних військ Південно-Західного напрямку, який запевняв, що після завершення робіт усі інженери повернуться додому. Однак не так сталося, як гадалося.
    Долаючи втому, працюючи вдень і вночі, інженери таки побудували земляне кільце навколо епіцентру аварії. Додому, звісно, нікого не відправили.
    Невдовзі перед Миколою Гончаруком поставили чергове завдання — прибрати радіоактивну пожежну та іншу техніку, яка стояла під реактором та закопати її у могильниках. За цією роботою на інженерів чекала ще більша небезпека, аніж при спорудженні валу. Адже у кабіні машини «фонило» подекуди у кілька разів більше, аніж на вулиці. Тож просто сісти за кермо та відвезти її до лісу можна було лише ціною великої дози опромінення. Тому фахівці почали ламати голови, як із найменшими втратами прибрати цей метало-брухт від реактора. Складності додавали і розкидані навколо нього графітові стержні, які поступово збирали у свинцеві контейнери. Проте, як виявилось, саме у цих уламках причаїлася смертоносна небезпека для ліквідаторів, про яку вони дізнавались лише із показів дозиметра. І то не завжди, адже після робіт їх одразу забирали медики, а покази, які оприлюднювали, значно різнилися між собою. Наприклад, чеські дозиметри показували в півтора рази меншу дозу опромінення, ніж японські.
    — Із гіркотою пригадую, як бідолашні хлопці лопатами, подекуди голіруч прибирали наслідки «ядерного» феєрверку. Замість того, аби застосовувати спеціальних роботів, яких нам пропонували закордонні фахівці. Однак керівники ліквідаційних робіт категорично відмовлялись від усілякої технічної допомоги. Один з академіків, присутніх у Чорнобилі, навіть звинуватив своїх закордонних колег. Мовляв, вони хочуть нажитися на нашому горі, виставити на огляд свої патенти. Ми як-небудь самі розберемось, говорив академік, — розповідає Микола Олександрович. — Звісно, ми розібрались, проте якою ціною, поховавши біля Чорнобильського реактора не лише радіоактивне сміття, але і своє здоров’я.
    Хоча такі самопожертви не завжди були проявом патріотизму. Наприклад, за хвилину роботи біля реактора зварювальник отримував чималу зарплатню. Тому не дивно, що дехто навіть дотягував і до рекордних 15 хвилин у епіцентрі аварії. Однак ці заохочення стосувалися лише цивільних фахівців, натомість військові не отримували таких грошей, проте працювали не менше. Але охочих отримати зиск від аварії завжди вистачало. Не нехтували відрядженням до Чорнобиля і вищі посадовці з Москви, які весь час проводили у підземному укритті, керуючи аварійними роботами телефоном. Одного разу Гончарука, який ввечері крокував до штабного бункера доповісти керівництву про обстановку, відмовився пропускати дозиметрист:
    — Ви випромінюєте велику дозу радіації. До начальства вхід заборонено.
    — Як так? Адже я полковник інженерних військ! — обурився Микола Олександрович. — Маю доповісти командуванню про обстановку на станції.
    — Немає значення, хто ви і яке у вас звання! — зауважив контролер.
    Не роздумуючи, ліквідатор зайшов до вбиральні, витрусив комбінезон, помився та вдягнув чисту білизну. Позбувшись радіоактивного пилу, офіцер вдруге спробував зайти до штабу. Переконавшись, що всі показники у нормі його таки допустили до начальства...
    Потім він особисто встановлював вимірювальні прилади над зруйнованим реактором, які мали визначати параметри двометрового стовпа пари, яка піднімалася над зруйнованим енергоблоком. Ще через певний час підготував прилеглу до реактора територію для будівництва саркофагу. І так тривало аж доки полковник Гончарук не впав без тями на очах у підлеглих та групи вчених.
    На цьому і закінчився його Чорнобиль. Після цього на офіцера чекав госпіталь у Кишиневі, орден Червоної Зірки, запис у медичній книжці: «40 рентген опромінення», тривале лікування і значок ліквідатора. Остаточно на ноги його поставив генерал Аюб з армії Афганістану, де Гончарук після Чорнобиля виконував свій інтернаціональний обов’язок. Але це вже інша історія. Не менш героїчна...
    Прикрепления: -2-.bmp(176.4 Kb)





     
    Форум » Зона отчуждения » ЧАЭС » «Ви випромінюєте велику дозу. До начальства вхід заборонено!
    • Страница 1 из 1
    • 1
    Поиск: